Історія одного успіху, або чого можна досягти об’єднавшись

    Починаючи писати цей матеріал, я навіть не уявляв, яка кількість людей, об’єднань, рухів, закладів, були задіяні у спільній роботі на благо міста.
Наперед вибачаюсь, якщо хтось не буде названий – згадати всіх просто неможливо! Простий перелік причетних тягне за обсягом на окрему публікацію. Все почалося з мрії однієї людини, яка змогла консолідувати, заради доброї справи токмачан різних поглядів, вікових груп та рухів. Я пам’ятаю парк “Чапаєва”, як захаращену територію, улюблене місце для п’яничок та наркоманів. А зараз… Фестиваль, концерти, дитячій майданчик, кінотеатр просто неба, мистецькі заходи, рухи та об’єднання – усе це стало реальністю за приблизно три роки! Як же отримати коментарі ключових людей у цьому русі? Правильно! Треба прийти на осінню толоку до парку, де можна зустріти основних активістів цього проекту. Через епідеміологічну ситуацію в місті, організаторами було прийнято рішення не анонсувати цей захід, наражаючи на небезпеку захворювання людей, а провести його своїми силами. Для виконання складного завдання по ремонту зламаних гойдалок, бесідки, фарбування, прибирання, тощо, було закуплено усе необхідне коштами меценатів. Присутні дотримувалися в роботі усіх правил карантину. Перший коментар – від засновника та організатора цього руху.

Владислав Мікша (громадський діяч, волонтер, депутат ТМР):
“Все почалося з ідеї мати в центрі нашого міста, на березі річки, серед зелених насаджень, територію для дозвілля, реалізації  ідей різних верств населення. До цього процесу долучались різні люди. Це була і молодь ЦРПМІ, отець Тарас з парафіянами, депутати, різні люди, волонтери, атовці, люди з обмеженими можливостями, ДНЗ “Багатопрофільний центр ПТО”, музична школа, політичні рухи, кандидати в нардепи, та багато інших. Особливо хотів би відмітити  волонтера Івана Щербаху, який зробив з душею багато обладнання для нашої території. Також  надавав кошти фонд “Карітас”, меценати.  На базі цієї діяльності утворилося декілька громадських об’єднань та ініціатив. По-перше було створено громадське об’єднання Центр Культурного Дозвілля, від якого було написано декілька проектів на фінансування. Потім, ентузіасти Олександр Серебрянський та Юрій Волкогонов створили ГО Вільний Творчий Простір, Центр розвитку та підтримки молодіжних ініціатив реалізував ідею кінотеатру просто неба. Долучились педагоги музичної школи Дарина Жуковська та Лариса Братищенко з чоловіком Володимиром, та Молочанська школа мистецтв, педагог Олена Барановська. Почали проводитися різноманітні заходи: “Веснянка фест”, концерти, мистецькі акції, тощо. Ці заходи вже почали ставати традиційними. На часі стало облаштування критої сцени для виступів, яку зараз закінчуємо будувати. Прикрим моментом, який викликав неабиякий резонанс, було руйнування об’єктів, що ми будували разом. Я навіть бачив гнівні дописи в мережі фейсбук. Як виявилось, це робили звичайні підлітки, наші з вами сусіди. Замість суворого покарання, я вирішив поспілкуватися з ними особисто. Побачивши щире каяття, ми вирішили дати їм можливість виправити свої помилки працею на нашій толоці. Діти мали сміливість прийти, та взяти активну участь у процесі ремонту, прибирання та облаштування. Що скажешь? Молодці! Так, що для нас ця казка – зі щасливим фіналом!”

Іван Щербаха (волонтер, учасник групи “Токмацькі Тенета Війни”):

“Я займаюсь волонтерством давно. Ми допомагаємо бійцям, Будинку для літніх людей в Мар’їнці, дитячим садочкам, тощо. Ідеєю по облаштуванню парку мене заразив Владислав Мікша, показавши проект. З тих пір практично все дерев’яне, ось тут (показує на дитячий майданчик, лавки) зроблено також і моїми руками. Центр Культурного Дозвілля – це один з небагатьох рухів, що об’єднує навколо себе небайдужих людей. Зазвичай у нас, навіть волонтери з часом діляться на групи, замість того, щоб працювати разом. Переконаний, що нам потрібні лідери, здатні об’єднати та мотивувати людей, не зважаючи на партійні кольори. Тоді ми будемо перемагати, та покращимо своє життя.”


Станіслав Глущенко (підприємець, волонтер): Я долучився до цієї “двіжухи” ще на стадії бур’янів. Мені хотілося, щоб ця територія мого міста була охайна, чиста. Ми вирубували сухе гілля, розчищали чагарники. Люди охоче допомагали. Підключилася молодь, допомагали фермери, тощо. Потім зверталися до міжнародних організацій, місцевої влади. Таким чином з часом тут все більше додавалося об’єктів для відпочинку, з’явився дитячий майданчик. Та з приходом весни стало помітно, що руками людей те, що збудовано, руйнується теж досить швидко. Я закликаю земляків, якщо вони не можуть, чи не хочуть допомогти в облаштуванні, то нехай, хоча б не руйнують це. Звичайно, я не настільки багато часу приділяю парку, як Владислав, але по можливості залюбки працюю, та виділяю кошти на матеріали. Громадська робота на благо міста об’єднує людей, хоча інколи тут з’являються і партійні прапори. Але я вважаю доречним тут лише прапор України і Токмака. 

Юрій Волкогонов (волонтер, підприємець, співзасновник ГО “Вільний Творчий Простір”): У місті багато творчих людей, що у силу різних причин залишились “за бортом” офіційної культурної галузі міста. Коли ми побачили як стрімко розвивається рух, започаткований Владиславом Мікшею, то відразу виникла ідея, збирати самодіяльних музикантів та артистів просто неба у парку. Так виникло ГО “Вільний Творчий Простір”. Надалі ми долучилися до проведення концертів, фестивалю, збиралися на регулярні заходи. Переконаний, що завдяки об’єднанню зусиль, можна зробити, що завгодно.

Володимир Братіщенко (громадський діяч, ветеран АТО):
“Коли я був ще дитиною, парк між нинішніми вулицями Володимирська та Паркова, був справжнім осередком культурного дозвілля. Пам’ятаю, там були дитячі гірки, кафе, облаштований пляж. Потім все почало занепадати. В першу чергу, потрібно повернути цій території статус парку, та відродити культурні традиції. Маю переконання, що він повинен називатися “Тарасів парк” на честь Тараса Шевченка.  Моя родина долучилася до ініціативи “Центр Культурного Дозвілля” тому, що ми переконані – містяни самі здатні навести лад, там де живуть. Звичайно, не завадила б допомога місцевої влади. Мені буває гірко спостерігати, як те, що будувалося руками волонтерів та ентузіастів, не бережуть. Старше покоління нам вже не перевиховати, а от молодь – просто необхідно привчати поводитися цивілізовано. Робота з молоддю – у пріоритеті”. 

Дарина Жуковська (педагог, волонтерка, учасник групи “Токмацькі Тенета Війни”):
“Парк гарне місце для проведення різних концертів, фестивалів, зустрічей, заходів. Сприяти розвитку цього парку можуть люди різних напрямків: митці, волонтери, підприємці, та хто завгодно, кому не байдужий Токмак. Можна бути свідомим мешканцем міста та не смітити, щоб діти гралися в чистому, охайному місці, і це вже стане внеском в розвиток парку. Влада повинна цьому сприяти, але на мій погляд вона не надто зацікавлена. Тому всі небайдужі люди розуміють, що від місцевої влади не дочекатись допомоги, та своїми зусиллями доглядають парк, влаштовуючи заходи для мешканців Токмака, та гостей міста. Дуже важливо, щоб ентузіасти  не зупинялися. Потрібно і надалі розвивати  парк, та знаходити ідеї для заходів (а ідей багато). Все буде добре”.

   Активісти також говорили хороші слова про волонтерку, активну учасницю в громадського руху Оксану Прилуцьку. Вона робить усе від серця: Жертвує кошти на матеріали, пригощає волонтерів смачною кавою, годує діток, а якщо треба, то може й копати. Притаманна їй скромність, не дала мені можливості описати позицію Оксани у даному питанні. Але її справи говорять самі за себе.  

    Побажаємо волонтерам, ентузіастам розбудови парку успіху, бо їх успіх – це наше загальне здобуття. Побажаємо наснаги та здоров’я Владиславу Мікші, чиї організаторські здібності, та стратегічне бачення призвели до чудових результатів. Все ще попереду!

Андрій Середа